Коли згадуєш 2022 рік, мимоволі постає питання: «Як це могло статись? Що це було?». Мабуть, саме “що це?” – найбільш доречне формулювання. Адже “Як минув рік?” матиме однакову відповідь: він минув у повномасштабній війні.
Того року ми пережили багато болю, тривоги і втрат. Наші мужні чоловіки та відважні жінки пішли на фронт, щоб боронити нашу землю та небо від російських окупантів. Ми об’єднались, вистояли та подали всьому світу приклад єдності та сили, які є в українського народу.
***
«Прокидайся, стріляють!», «Почалося!», «З тобою все добре?». Це лиш кілька фраз, з яких почався ранок 24 лютого 2022 року для багатьох українців.
Уночі 24 лютого російський президент владімір путін оголосив повномасштабну війну Україні.
Близько 05:00 ранку перші вибухи прогриміли у Києві та Харкові, росіяни обстріляли аеродроми в Коломиї та Івано-Франківську, завдали ракетних ударів по трьох військових частинах на Львівщині. У Одесі, Сумах, на Херсонщині – перші загиблі.
Українці були дезорієнтовані, адже одночасно вибухало по всій країні: на сході, в центрі, на півдні та заході. Здійнялася паніка, люди масово знімали готівку, купували воду, їжу, тікали зі своїх домівок у пошуках безпечного місця, виїздили за кордон.
В Україні лунали сигнали повітряної тривоги, було введено воєнний стан та встановлено комендантську годину.
Міста та громади заявляли про першу готовність приймати біженців. На дорогах почали встановлювати блокпости. Людей закликали шукати та знищувати ворожі мітки, а також долучатись до патрулювання вулиць.
До того, що повномасштабне вторгнення станеться так блискавично, не був готовий ніхто (принаймні цивільні). У перші ж дні бої точились уже біля Києва, війська рф використовували захоплену українську техніку для проникнення у тил, але наші захисники їх знищували.
На початку повномасштабного вторгнення росіяни повністю знищили у Гостомелі найбільший у світі літак АН-225 «Мрія».
Вони цинічно завдавали ударів по цивільній інфраструктурі, багатоповерхівках та розстрілювали мирних українців.
Але наш народ з перших днів війни вразив увесь світ своєю сміливістю, силою та незламністю. Наші мужні військові та цивільні ставали на оборону міст та сіл і знищували цілі колони російської техніки, показавши, що окупантам не вдасться захопити Україну.
Так, 2 березня мешканці міста Енергодар не впустили російських військових у місто. Тисячі людей з синьо-жовтими прапорами заблокували російській техніці в’їзд у місто, скандуючи «Слава Україні! Героям Слава!».
Ми щодня безперервно читали новини, рахували вбитих окупантів, мертвих російських генералів та щиро раділи від відео зі знищеною ворожою технікою. У нас стискалися серця від кількості загиблих, від кожного удару по мирному місту чи селу нас переповнювали ненависть, лють та нестерпний біль.
Ми носили речі та продукти в гуманітарні штаби, плели маскувальні сітки, облаштовували укриття в підвалах та знайомилися з сусідами. А хтось у цей час під обстрілами полишав свій дім та молився, щоб дістатись живим до безпечного місця…
Тим часом ЗСУ звільняли міста і села з-під російської окупації. 28 березня звільнили Ірпінь, 1 квітня – Бучу, наступного дня окупантів викинули з усієї Київської області. Проте радість, яку мали б відчувати в цей момент українці, затьмарили жах та ненависть – вже за кілька годин світ дізнався про звірства росіян. В одній лише Бучі вони розстріляли сотні мирних мешканців. Їх вбивали просто на вулиці, декому зв’язували руки і стріляли в потилицю, частина вбитих – неповнолітні.
8 квітня російські військові обстріляли залізничний вокзал в Краматорську, де на евакуацію чекали близько 4 тисяч мирних мешканців. Одразу стало відомо про 57 загиблих, ще 114 отримали поранення.
Попри все українці продовжували боротися та захищати свою країну від ворога. 13 квітня українські військові знищили флагман російського флоту ракетний крейсер «Москва».
На початку травня по м. Арцизу було нанесено ракетний удар чотирма крилатими ракетами із застосуванням стратегічної авіації. У результаті було пошкоджено трансформаторну підстанцію, і більша частина міста залишилась без енергопостачання. Припинив працювати хлібозавод, а люди змушені були майже тиждень заряджати свої телефони на вулицях та готувати їжу на польових кухнях.
16 травня вдалося вперше вивезти поранених українських військових з території металургійного комбінату «Азовсталь» у Маріуполі. 20 травня сотні захисників потрапили до російського полону. Декого з них утримували в ОРДЛО та с. Оленівка.
У червні росіяни вдарили ракетами по ТРЦ в Кременчуку. У торгівельному центрі, де були понад тисячу людей, спалахнула сильна пожежа, загинула 21 людина.
7 липня на острові Зміїний знову замайорів український стяг. Свою втечу росіяни назвали “жестом доброї волі”.
Того року українці показали світу небачений приклад єдності. Наші діти продавали лимонад і власні вироби, співали на вулицях, щоб зібрати гроші для ЗСУ. Кожен на своєму місці допомагав, як міг: наші освітяни виготовляли тушонку, напівфабрикати, які передавали захисникам на передову. Організації, заклади та установи влаштовували благодійні акції та збирали кошти на підтримку українського війська.
Ми збирали цілі вантажівки допомоги громадам Миколаївської області, які опинилися у зоні бойових дій.
Ми виготовляли бронежилети, буржуйки, розробляли та відшивали підсумки, які передавали нашим захисникам на передову.
У вересні ЗСУ звільнили з-під окупації десятки населених пунктів на Харківщині. У Куп’янську, Ізюмі виявили одне з найбільших поховань мирних мешканців.
Росіяни втекли з Кремінної на Луганщині, також ЗСУ вибили їх з Лиману на Донеччині. А у листопаді ми дочекались звільнення Херсона, який був під окупацією понад вісім місяців!
Восени росіяни почали масовані ракетні атаки по енергетичних об’єктах по всій Україні, через що міста на нетривалий час лишалися повністю знеструмленими.
Ми навчилися жити за графіком планових, екстрених, аварійних відключень світла, купували свічки та генератори, щоб обігріти домівки чи забезпечити роботу бізнесу. Ми вийшли із зони комфорту, та не зламались. Краще без світла, але в мирній і незалежній країні!
У грудні росіяни знову завдали ракетного удару по м. Арцизу. Об’єктом стала цивільна інфраструктура: було повністю зруйновано два будинки, чотири пошкоджено, двоє людей отримали поранення.
Новий рік українці зустріли без феєрверків, але під звуки сирени. Майже одразу після вітання президента ми всі згадали, що війна триває – розпочалась чергова повітряна загроза.
У січні російська ракета влучила у багатоповерхівку в Дніпрі. На місці 72 квартир тепер пустка і величезна порожнеча всередині у тих, хто втратив рідних та дім. Загинуло 46 людей. Серед них – шестеро дітей.
***
Протягом усієї повномасштабної війни Україна отримує потужну підтримку союзників: це і гуманітарна допомога, і прийом біженців за кордоном, і санкції для країни-агресора, і військова, фінансова допомога та інформаційна підтримка. Українці вдячні кожному, хто підтримав та продовжує підтримувати нас у цей складний і страшний час.
Таким був 2022 рік – рік повномасштабної війни, який змінив та об’єднав мільйони українців. Ми показали, що ми сильні та здатні зробити усе задля нашої спільної перемоги.
Втім, війна триває, вона не закінчилася. Ведуться запеклі бої за кожен сантиметр нашої землі. Щодня російські загарбники забирають в України життя кращих. Щодня ми бачимо список обстріляних міст, сумну статистику щодо вбитих і поранених цивільних, зруйнованих споруд, тримаємо на думці кількість націлених на українські міста ракет. Але ми не втрачаємо віри і впевнено заявляємо: “Ми вистоїмо і переможемо!”.