Медицина 08:03, 16 мая 2023
Оксана Мігова – медична сестра амбулаторії Прямобалківського ФАПу Арцизької громади.
Народилася в с. Главані, закінчила Білгород-Дністровське медичне училище за спеціальністю фельдшер. Свій трудовий шлях почала в 1998 році у на той час Главанському ФАПі, де пропрацювала 18 років, з них два – на посаді завідувачки і 16 – акушеркою. У 2014 році, коли розпочалася медична реформа, потрапила під скорочення. 7 років пропрацювала у терапевтичному відділенні Арцизької центральної лікарні, куди потрапила за рекомендацією головного лікаря Евгенія Івановича Челака. Під наставництвом тодішнього завідувача відділенням Андрія Анатолійовича Мукієнко отримала неоціненний досвід, який і зараз допомагає їй у професії, якій вона не зраджує вже 25 років.
З дитинства мріяла бути медиком. І жодного разу не пошкодувала про вибір професії. Так, буває складно, але це все людський фактор. Робочий день часом буває ненормованим. Але увесь цей час ми проводимо з людьми.
На роботу в с. Прямобалка їжджу кожного дня. Мені подобається тут працювати. Люди добрі, чуйні, завжди допоможуть. Так, бувало взимку не могли дістатися до роботи через заметілі. Але керівництво ставиться з розумінням до таких форс-мажорних обставин.
Мені подобається допомагати людям. Намагаюся якомога більше спілкуватися з пацієнтами, адже вони потребують більшої підтримки та уваги, ніж звичайна людина, яка прийшла на медогляд.
ПРО ПРОФЕСІЮ
Я сімейна медсестра і у нас дуже багато обов’язків, починаючи з новонароджених, до яких ми ходимо на патронажі, навчаємо мам годувати, вводити прикорм тощо, розповідаємо про щеплення (треба не просто розповісти, а саме так, щоб мама зрозуміла, що воно дійсно потрібне), закінчуючи медичним супроводом пенсіонерів. Ми маємо володіти комп’ютерною грамотністю – працюємо в програмі «Хелсі», робимо кардіограми, щеплення, ставимо крапельниці, уколи. Основне завдання сімейної медицини — профілактика, а вже потім лікування.
Робочий день починається о 7:35 ранку, коли я приїжджаю у село. Спочатку приходять учні по довідки для школи, а о 8 годині ранку вже очікують пацієнти на крапельниці. Тому до 12:00 проводимо амбулаторне лікування, а після 12 – патронаж дітей на дому.
Складно сказати, що найважче у моїй професії, ніколи не замислювалася про це. Я не сприймаю свою роботу, як важку. Ставлюся до неї, як до того, що потрібно зробити. На негатив, який трапляється, намагаюся не звертати уваги.
Серед моментів, які додають складнощів у роботі і викликають нерозуміння, – це відсутність аптеки у селі. У Прямобалці живе 1049 людей, які не мають можливості придбати тут навіть найпростіші ліки, не кажучи вже про препарати для повноцінного лікування. Адже не у всіх є можливість щоразу спеціально їхати до міста по медикаменти.
Найважливішою у моїй професії є любов до людей. Без доброти, поваги, співчуття медиком бути неможливо. На жаль, люди мені інколи скаржаться, що десь їм нагрубили, не так прийняли. За чверть століття у медицині я зрозуміла, що передусім треба бути людяним: вислухати пацієнта, зрозуміти, як він потрапив у ту чи іншу ситуацію, і як йому допомогти. Я й дітей своїх цьому ж навчаю.
Найбільше подобається працювати з дітьми, я їх просто обожнюю. Коли приходить мама з малою дитинкою, ти більше працюєш із мамою. А коли підлітки, то з ними легше спілкуватись — вони відверті, відкриті.
Найприємніше ще в моїй роботі, це коли зустрічаєш пацієнтів із відділення, а вони тебе ще пам’ятають і дякують за нашу працю.
Медичних сестер у Прямобалці не вистачає. Мені б не завадила помічниця. Адже у селі відсутній працівник, який би цілодобово знаходився на місці. Бувають випадки, коли після роботи я вже повертаюся додому, а комусь із мешканців раптово стає погано. За той час, поки людина чекає «швидку», можна б було надати первинну медичну допомогу, яка може стати вирішальною.
Молодь не хоче працювати у селі, і її можна зрозуміти. Тут фронт робіт складніший, тому багато хто йде працювати у «невідкладну допомогу» чи переїздять до міста.
Ніколи не забуду свій перший робочий день. Це був саме той випадок, коли, як кажуть, потрібно забути все, чому навчали раніше. Мене взяли до амбулаторії на місце фельдшера, яка була у декретній відпустці. Моя колега почала з гуркотом викладати на стіл величезну купу журналів і зошитів для ознайомлення, і ось тоді мені стало страшно. У коридорі вже стояла довга черга пацієнтів, а перед тобою величезний стос журналів, і ти навіть боїшся зробити елементарне – поміряти людині тиск.
ПРО ВІДПОЧИНОК ТА РОДИНУ
Коли приходиш додому, хочеться просто побути в тиші. Зазвичай прошу пів годинки мене не чіпати. Читаю якісь гарні новини. А потім телефоную донькам, щоб почути, що у них все добре. Родина найкраще допомагає мені перезавантажитись.
Доньки також обрали медицину. Старша працює фармацевтом та заочно навчається на 3-му курсі Медичного університету на провізора, а молодша вчиться на 1-му курсі Міжнародного гуманітарного університету на лікаря та планує стати гінекологом.
До Всесвітнього дня медичної сестри, яке відзначалося 12 травня, хочу побажати своїм колегам терпіння, сил, міцного і непохитного духу, життєвих радостей, затишку і гармонії. Ви – найміцніша опора, на якій тримається медицина. Удачі всім, щастя, здоров’я і нових добрих справ!
Особливе вітання та подяка моєму сімейному лікарю Людмилі Георгіївні Каповій та директору ЦПМСД Людмилі Василівні Федоровій за доброту, чуйність та терпимість.
