У понеділок, 4 вересня, українці святкують річницю підняття синьо-жовтого прапору над Верховною Радою. У 1991 році його підняли на 20-й день незалежності української держави.
Дебати депутатів щодо прапору
Підняти синьо-жовтий прапор над куполом Ради запропонував народний депутат перших чотирьох скликань Василь Червоній.
24 серпня на засіданні парламенту він рекомендував прийняти акти про державну незалежність та про денонсацію союзного договору. Також він вимагав проголосувати за постанову щодо національного прапору, а далі розглянути інші головні справи. Український стяг внесли до зали засідань, але над куполом так і не підняли.
4 вересня на сесії повторно дане питання підняв депутат першого скликання Володимир Яворівський. Він представив свій проєкт постанови про підняття над Радою “національного історичного синьо-жовтого прапору”. На перехідний період чиновники домовилися не змінювати юридичного статусу прапору УРСР: до референдуму про державну символіку червоно-синій залишатиметься “державним”, а синьо-жовтий – “національним”.
Демократи тоді переконували, що долю синьо-жовтого прапору має вирішувати саме парламент, а не громадяни. Кравчук відповів, що це буде суперечити старим постановам та зауважив, що йдеться тільки про підняття національного прапору поряд із державним, як це вже було зроблено навіть у Львівській області. Рішення президента підтримали тільки 205 депутатів.
У свою чергу, трансляцію сесії слухали тисячі українців, для яких питання національного прапору було принциповим.
Коли вперше це рішення не набирає необхідної кількості голосів, Кравчук робить другу спробу, пояснюючи формулювання тексту. Але й вдруге виникає така сама ситуація.
Тоді демократи влаштували дебати, вони наголошували на тому, що це рішення має велике історичне та політичне значення. Народний депутат України 3-го скликання Іван Драч тоді заявив, що українці запізнюються, тому що національні прапори вже підняті над парламентами інших республік, а також якщо не ухвалити цю постанову, то це може спровокувати кровопролиття.
Під кінець дебатів заступник начальника внутрішніх військ МВС СРСР по Україні і Республіці Молдові Василь Санін теж виступив із закликом підтримати постанову.
“Якщо вже після промови найінтернаціональнішої організації – Радянської Армії – ми не проголосуємо, то мені залишиться єдине – подати у відставку!”, – заявив тодішній президент тоді.
Як прокоментував згодом свою заяву Кравчук, він був налаштований рішуче, аби пришвидшити, спонукати депутатів прийняти рішення.
Прапор УРСР та обурення українців
Відповідну постанову депутати ухвалили з третьої спроби після погроз тодішнього президента Леоніда Кравчука піти у відставку.
Люди, що були під будівлею Ради, ледь не штурмували її, коли біля українського прапору побачили прапор УРСР. Тисячі громадян кричали “Ганьба!” та прорвали кордон міліції. Після цього червоно-синій прапор УРСР спустили, про що жестами пояснив мітингувальникам народний депутат Дмитро Павличко з вікна другого поверху ВР.
“Сесії вже не було. Депутати розійшлися. Кравчук – треба віддати йому належне – на свій страх і ризик вирішив зняти прапор УРСР”, – згадує Яворівський.
Після цього біля Верховної Ради почалося свято: українці підкидали депутатів Дмитра Павличка, Ярослава Кендзьора, Левка Лук’яненка, а також співали “Ще не вмерла Україна!” та виголошували урочисті промови.
18 вересня 1991 року Верховна Рада своєю Постановою “Про прапор України” надала статус офіційного синьо-жовтому прапору, а через декілька місяців депутати прийняли постанову про державний прапор. Синьо-жовтий прапор без референдуму остаточно означив початок нової держави.
Після подій 2013-2014 років цей стяг став символом боротьби українського народу з агресією Кремля за свою свободу та незалежність.
